Національно-патріотичне свято "На рушнику хай доля квітне"

Мета:

·        Розповісти учням про різновиди українського рушника та народні традиції, пов’язані з ним;

·        Розвивати творчі здібності учнів;

·        Виховувати  любов до традицій свого народу;

·        Заохочувати учнів до вивчення української народної культури;

Обладнання:

·        Аудіозапис української народної музики;

·        Вишиті рушники (рушник долі, «завивач», «уповивач», «утирач», обрус, весільний))

·        Добірка книг та фотоальбомів для виставки «Український руш­ник - символ долі»;

·        Хліб-сіль для гостей заходу;

·        Українські на­родні костюми для всіх учасників заходу;

ДІЙОВІ ОСОБИ

Учні-читці (сім осіб)

Ведуча

Ведучий

Рукодільниці (шість осіб)

Танцювальний гурт дівчат

Фольклорний гурт учнів

(Виховний захід відбувається в актовому залі, приміщення прикрашене вишитими рушниками, кетягами калини, сухими квітами.

Угорі на центральній стіні прилаштовано великий плакат у вигляді рушника, на якому написано назву свята. Біля однієї з бокових стін організовано виставку на тему «Український рушник — символ долі».)

Звучить весела українська народна музика.

До залу входять студенти-читці та ведучі.

1-й учень

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

2-й учень

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

3-й учень

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

Ведуча. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас у цьому залі.

Український рушник. На ньому вишита доля нашого слав­ного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

Ведучий. А деякі мовознавці стверджують, що слово «руш­ник» походить від слова «рушати». Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат бі­лого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав ко­зака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної до­мівки, що чекає на нього.

До залу входить фольклорний гурт учнів, співає

«Пісню про рушник».

Ведуча. Рушник - це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узора­ми рушники. Недаремно склав наш народ такі прислів’я: «Ха- іа бел рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку».

Ведучий. Вишиті рушники здавна були невід’ємною час­тною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіллі та інших. Були і рушники звичаєві. Приміром, коли за­кладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завж­ди клали хліб на рушнику — «щоб хата буЛа багатою». А коли зводили вже стіни домівки і закладали сволок, на нього також обов’язково вішали рушник.

Ведуча. Отже, призначень у рушника багато. Але докладні­ше про це нам розкажуть рукодільниці української вишивки.

Звучить весела українська музика, до залу вбігає танцювальний гурт дівчат, виконує танець з рушниками.

                                  (танець)

До залу входять рукодільниці, кожна тримає вишитий рушник.

 Наперед виходить 1-ша рукодільниця.

1-ша рукодільниця. Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зу­стрічають дитину її першим і найголовнішим рушником — 1 рушником долі. (Показує рушник.) Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвіта­ла краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним прово­джали її і в останню путь.

Ведуча: На рушнику, яким накривали дзеркало при померлому в хаті, вишивали і хрест, щоб смерть ще когось не забрала з хати. Є й не вишиті, навіть відбілені рушники з цупких ниток. Такі рушники мали побутове призначення, слугували для витирання рук, обличчя, тіла й називалися утирачі. Гостеві завжди подавали окремий утирач, зливали на руки воду, показуючи свою повагу до нього. Не відбілювали й стирачі - рушники для витирання столу, лавок, посуду. З утирачем ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжку з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими кольоровими смужками, мережками.

Ведуча: А гордістю кожної родини були божники (або покутники) - рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. Український народ для кожного окремого життевого випадку створив особливу вишивку й особливий узор, ніби людська доля вишивається на рушнику різними кольорами.

         Ведуча: Сьогодні в Україні відбувається відродження народних християнських обрядів і звичаїв, пов'язаних із народженням і смертю людини, створенням нею сім'ї, вихованням дітей. I наше покоління теж сприймає рушник як символ материнського благословення та любові, як символ рідної оселі, родини. I нині рушник пов'язує кожну людину з її особистим історичним минулим.

 Наперед виходить 2-га рукодільниця.

2-га  рукодільниця. Молоду матір, що нещодавно наро­дила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародже­ного було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». (Показує рушник.) Розв’язуючи його, гість промовляв:

Радуйся, земле, радій, родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

Наперед виходить 3-тя рукодільниця.

3-тя   рукодільниця. А от рушником - «уповивачем» бабуся-повитуха вперше повивала маля. (Показує рушник.) Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала йо­го, багато разів прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

Вповиваю тя, дитятко,

В рушничок біленький,

Щоб великим виростало,

Щоб було і здоровеньким.

Щоби лихо тя минало,

Щастя огортало,

Щоб мале твоє сердечко

Та й смутку не знало.

А червоним вповиванком

Зав’яжу міцненько,

Щоб від тебе радість мали

І батько, і ненька.

Наперед виходить 4-та рукодільниця.

4-та рукодільниця. Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок-«утирач». (Показує рушник.) На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Добро­го здоров’я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Уранці, подаючи його дитині, мати каже:

Утирайся, моє серденько,

Рушничком біленьким,

Та й будь же з ним щодниночки Добре, веселеньке.

Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до сто­лу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося — можна накликати сварку.

       Наперед виходить 5 - та рукодільниця.

5-та   рукодільниця. А в свято застеляє господиня стіл білим обрусом. (Показує рушник.) На нього кладе запашну па­ляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою й веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила.

Стелила на стіл святу білизну,

В селянську хату вселялася сила.

( Сценка. Мама і донька прикрашають хату ).

Мама. Донечко, хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник – обличчя оселі. Він характеризує жіночу працьовитість, майстерність, охайність.В народній пісні говориться:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця всі чистенькі

І водиці повненькі.

Донечко! Хліб потрібно накривати рушником ( накриває ). Ось ми з тобою причепурили нашу хатину, повісили нові рушники над вікном, над картиною і обов’язково повісим рушник над дверима, щоб до нашої хати не заходили домовики. Вони ніколи не чіпають, але до хати їх пускати не можна, бо за повір’ям, принесуть лихо. На кінцях рушника є обереги і вони оберігають нашу хату.

Донечка. Вишиваним рушничком стіни прикрасили.Подивись, як у нас гарно,матусенько мила. Мамочко! А в охайній хаті і пісня лине красиво.

Наперед виходить 6-та рукодільниця.

6-та   рукодільниця. А довгими вечорами разом з под­ругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала во­на вишити їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою май­бутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

Спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

На рушники тонко пряла.

Тонко пряла, вишивала,

А сьогодні їх подала.

Усі рукодільниці вклоняються глядачам та залишають зал.

                                              Сценка (мама і донька)

  Мати: Ну що ж, донечко, прийшла і твоя пора – вчитися вишивати. Бо як будеш іти заміж, то треба багато рушників, щоб люди бачили, яка ти у мене працьовита дитина.

 Донечка: Добре, мамочко, буду вишивати.

 Ведуча:  А дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою   піснею.

 Дівчина:   Та спасибі тобі, моя ненько,що будила мене раненько,

                    А я слухала, вставала рушнички пряла.

                    По тихому Дунаю білила,по сухому бережечку сушила.

 Мати:        Тримай хаточку, як у віночку,і рушничок на кілочку.

                    Тримай відерця всі чистесенькі і води всі повнесенькі.

                    Прийдуть зовиці водиці пити , будуть тебе, моя доню, хвалити.

Дівчина:     Вишиваним рушничком стіни прикрасили.

                    Подивись, як у нас гарно, матусенько мила.

                  - Мамочко, а в охайній хаті і пісня лине красиво.

До залу входять студенти-читці.

4-й учень

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий,

Простилався барвінок хрещатий.

5-та учениця

Вишивкою ніжною, на білім полотні,

Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.

Кольорами ясними, всі лягли нитки,

В кожнім своїм  хрестику, усміхнешся ти.

Скільки серця, й радості, вишивці дала,

Щоб щаслива донечка, й радісна була.

Щоб життя веселкою, між роками йшло,

Щоб квітками й зеленню, вмаяне було.

Враз з очей скотилася, дивная сльоза,

Ось уже й покрилася, у доньки коса.

         І рушник весільний твій, дорогий до болю,

З вишитими буквами: «На щастя і долю…».

6-й учень

Виростав барвінок зелененький,

І дивились з нього очі неньки,

Усміхався цвіт їх рушникові

 Світом материнської любові.

Сценка сватання

У хаті біля столу сидить мати, батько, дочка, яка вишиває рушник. Чується стукіт у двері.

Батько: Можна, можна, заходьте, коли люди добрі.

Входять два свати і молодий з хлібом — сіллю, ложать на стіл

Сват 1: Добрий вечір, люди добрі.

Мати і батько: Добрий вечір.

Сват 2: Кланяємося вам хлібом - сіллю. Дайте нам пошукати куницю, що ховається у вас під солом'яні копиці. Наш князь хоче ту куницю мати в себе. Сват 1: Та тут уже нічого довго говорити - балакати: віддаєте за нашого Івана Тетяну ?

Звертається до нареченого

-   Ходи - но, Іване, по хаті, - чи не кривий бува, чи не горбатий , не сліпий, не безбокий.

Молодий проходить повільно, гордовито піднявши голову

Сват 2:

Звертається до нареченої

-   Нумо, Тетяно, сподобався тобі наш парубок? А нашому парубкові ваша дівчина люба.

Сват 1

Звертається до батьків

- Тож, кажіть своє, та якщо дівчина згодна, то і рушники сватам подавайте, а для молодого хустку шукайте .

Наречена:                                                                                                                                                                                                    

Звертається до матері

-         Ой  ти мати, пораднице в хаті,

Порадь мені, що людям сказати

А чи мені рушники давати,

          А чи мені іншого шукати?

Мати: Ну, що ж, донечко, коли ти не спала, та рушників нашивала, то й подавай сватам.

Наречена вносить рушники, хустку, перев'язує старостів,

а молодому дає хустку

Наречена:

Звертається до матері

Та спасибі тобі, моя ненько

Що будила мене раненько,

Я слухала, вставала,

Та рушники напряла,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.

 Сват 2:

Поклонившись говорить

-  Спасибі люди добрі, за хліб - сіль за вишивані рушники. Видать, що дівчина добра господиня, коли вишила таку красу.

Ведучий: Рушник ... Він пройшов крізь віки, він і тепер є символом чистоти почуттів, символом безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею.

Ведуча. Кожен регіон України має свої відмінності у ви­борі кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтав­щині, Чернігівщині та в багатьох східних областях переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів; для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геомет­ричний орнамент з яскравими, барвистими, а для Полісся — червоним та чорним кольорами.

Звучить музика з пісні «Два кольори».

До залу входять студенти-читці.

6-й учень  (на фоні музики)

Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі — рідна хата Під ясеновими крильми.

7-й студент

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки,

А над святими образами Горять барвисті рушники.

До глядачів виходять усі учасники заходу.

Ведуча тримає в руках хліб на рушнику.

Ведуча. Хліб на рушнику - одвічні символи гостинності нашого народу.

Ведучий. От і наші хліб-сіль на вишитому полотні для вас, друзі.

1-й  учень

На рушник розшитий Хліб кладемо з сіллю,

2-й  учень

Щоб легкі дороги Славили Вкраїну,

3-й  учень

Щоб у нашій праці І в гучнім весіллі

4-й  учень

        Шанували в світі Над усе людину!

Ведуча. Дякуємо всім за увагу.

Ведучий. До нових зустрічей.

Ведуча

А на прощання хочеться сказати: Шануйте, друзі, рушники, Квітчайте ними свою хату, То обереги від біди.

Ведуча

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям — з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

Ведуча.

Хай здоров'я ніколи не зраджує вам!

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі,

Щоб вам радість і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником!

Учасники заходу пригощають глядачів хлібом-сіллю. Виховний захід    закінчується оглядом виставки.